Юлія:
Мирне співіснування з ким? Я не можу сказати, що я з усіма мирно співісную, ні. Займаючись правозахистом, я перебуваю у дуже скрутному фінансовому становищі, у дуже скрутному. І я для себе визначила, що я погоджуюся це терпіти деякий час, потім я це наведу лад, але тільки за тих умов, що я працюю виключно з тими, хто мені імпонує. Я не ламаю себе, не змушую себе, і навіть ті випадки, коли я намагалася якось собі напружитися, завжди закінчувалися невдало. Тому чим дорослішою стаю, тим більше довіряю своїй інтуїції, тим швидше розумію, що тут, наприклад, співпраця не варта зусиль, і що мирне співіснування відбувається тоді, коли люди перебувають ось… коли люди, всі, хто бере участь у процесі, відверто заявляють один одному про свої наміри, чесно. Мені здається, проблеми починаються тоді, коли якась із сторін про свої наміри повідомляє недостовірно. Тобто, наміри одні, а заявляються інші, і тоді починаються проблеми. І тоді вже… Мирне співіснування можливе доти, доки всі залишаються відвертими одне до одного та чесно заявляють про свої потреби, очікування, способи роботи, взаємодії та межі. І цей чесний діалог може навіть викликати конфлікти, але їх все одно можна вирішити. А щойно якась сторона починає щось приховувати та демонструвати інше, то діалогу там, здається, вже немає місця. Розумієте, про що йдеться? 

На мою думку, можна пригадати максимум 3–4 дні за якихось дуже особливих обставин, коли ти повністю вирваний із будь-яких контекстів, і це можна назвати „миром“. Але ви знаєте, ми з родиною намагаємося не їздити у відпустку туди, де існує дуже сильна соціальна нерівність. Я ніколи не була в Індії. Якось у 2008 році ми одного разу поїхали в Єгипет. Особисто мені нецікаво й неприйнятно сидіти в готелі чи на пляжі біля готелю. Я виходжу в місто, спілкуюся з людьми, спостерігаю, як вони живуть. Власне, у цьому я бачу сенс подорожей світом.

І я не розумію, як можна відпочивати й відчувати спокій, цей „мир“, коли за парканом діти живуть у картонних коробках.

Звісно, коли від’їжджаєш від цього на кілометри, це не зникає, але принаймні можна ментально відсторонитися… усе це стає частиною великого світу, і ти розумієш, що десь комусь погано. Але бути зовсім поруч із цим і водночас відчувати відпочинок чи умиротворіння, мені здається, неможливо. А коли ти вдома, то є свій світ, у якому завжди триває війна, бо я просто родом із Росії, яка… Просто я родом з держави, яка завжди... імперська і яка завжди веде війну.