Юлія має російське та українське коріння. Ще в дитинстві вона стала свідком того, як на людей «навішують ярлики» через їхнє походження чи мову. Сьогодні вона свідомо ставить під сумнів такі узагальнення.
Юлія:
Коли я тільки приїхала до Німеччини, буквально через пару місяців я їхала на південь - це називалося „штрассенбан“, такий трамвайчик, поїзд. Це був пізній вечір, я сіла, поруч зі мною сиділа якась бабуся, а на сусідні сидіння ввалилися… А там же поруч були гуртожитки, і ось залізли соціально не дуже адекватні хлопці, які приїхали чи то з Росії, чи то з Казахстану, - такі, з музикою, з пивом, щось там кричать, поводяться агресивно.
І бабуся до мене повернулася, я тоді дуже погано говорила німецькою, але фразу зрозуміла, вона сказала: „Ох, ці росіяни!“
Я тоді подумала: ну я ж не така, а вона пхає мене в таку коробочку, до якої я не маю ані найменшого стосунку. Мені було 18 років, і мені здається, це був дуже корисний для мене досвід - зрозуміти, що ніколи ні до кого так не можна ставитися. Звісно, мозок завжди дуже прагне всіх розмістити в „коробки“, але з цим потрібно постійно активно боротися. І я розумію, що це складно, з одного боку, тому я не маю нічого проти, якщо люди з цим не справляються. Але при цьому я розумію, що боротися з цим - це правильний шлях для всіх, і намагаюся якось направляти людей у цьому напрямку.
Контекст
41-річна Юлія називає себе росіянкою, але має також українське коріння. Вона живе в Німеччині вже понад 20 років і на сьогодні має німецьке громадянство. Свій російський паспорт вона свідомо зберегла - між іншим, щоб мати змогу голосувати проти Путіна на виборах.
В інтерв’ю вона розповідає, як ще в дитинстві в Німеччині стикалася з тим, що її закріплювали в певних ролях через її походження чи мову. Ці переживання сформували її як особистість і спонукали критично ставитися до спрощених узагальнень та стереотипного мислення.