Євгенія розповідає, як війна змінила її погляд на походження та почуття приналежності. Водночас вона задається питанням, що об’єднує людей поза межами національних ідентичностей.
Євгенія:
Всі ми повинні робити так, щоб був мир, просто мир у наших серцях насамперед, бо якщо миру в серці немає, і ми всі хочемо, щоб когось хтось вбив… Жодна війна не може чимось бути виправдана. Це моя позиція. Не має значення, що там коїться. Війна! „Ой, а ті, а се“, — всі починають якісь ці розмови, а я кажу: „Та мені це взагалі нецікаво“. Завжди щось можна придумати, але ніщо не може виправдати війну. Ніщо. І у зв’язку з цим ціла гiлка наших друзів „відвалилася“. Мій чоловік, який взагалі не українець, він просто навіть вийшов із цієї групи.
А що стосується мого етнічного походження, ну, я думаю, значення воно, мабуть, має завжди, бо це все-таки твоє щось, твій корінь. Бо я вже казала, що мої корені взагалі незрозуміло, куди там сягають. Ну, прямо так, щоб я ходила, я себе в груди била колись там, що там, або ти росіянин, або ти українець, або... якогось такого завдання ніколи не було.
Бути українкою - зараз для мене це важливо в тому сенсі, що „слава Богу, що я не росіянка“, так. У мене є друзі-росіяни, так вони, щойно війна почалася, дзвонили мені й вибачалися: „Жанно, вибач нас“, а я казала: „Та до чого ви тут?!“. Тобто вони так і залишилися нашими друзями. Мені здається, у цьому немає якогось особливого значення.
Це значення того, що так, у мене є українські пісні, які я люблю, у мене є щось, що, мабуть, з молоком матері в мене увібралося. Це ж твоя якась батьківщина.
Якби я, наприклад, була з Африки, то там теж було б щось моє. Але це завжди добре, це певне збагачення. Та щоб це ставити на якийсь п’єдестал і молитися, я там не знаю. Мені здається, найголовніше це те, що ми несемо в серці по відношенню до людей, незалежно від того, якою мовою людина розмовляє.
Контекст
Євгенії 64 роки, вона народилася в Україні і з 1991 року мешкає в Німеччині. Довгий час вона вважала себе частиною багатогранного російськомовного середовища. Історія її родини поєднує українські, білоруські, польські та радянські витоки, через що вона тривалий час не могла віднести себе до якоїсь конкретної національної ідентичності.
Війна змінила її погляд на власне походження і водночас підняла питання про те, яке значення взагалі має національна приналежність. В інтерв’ю вона описує внутрішній конфлікт між міцною прив’язаністю до України та своїм переконанням, що людей не можна зводити лише до мови, походження чи національної ідентичності.