Руфiна:
Коли мій близький друг, німець, котрий спочатку мені допомагав, починає спілкуватися російською, для мене це ніби тепле молоко — щось таке приємне, щось моє, таке рідне, бо я можу виразити весь спектр, усі відтінки мови, усе зрозуміти й висловити. Це для мене дуже потужна сила. Це, прямо кажучи, не знаю, 98% моєї ідентичності. Але я не дуже люблю розмовляти російською в якомусь публічному просторі. 

Це було, мабуть, у лютому 2023 року або в січні, коли я вперше прийшла до цього мовного клубу, і тоді, мені здається, я вперше побачила таку величезну кількість українців наживо, - у мене тоді не було інтеграційного курсу, і я працювала в основному з німцями, або там з російськомовними, - і я не бачила українців, які якраз рятувалися від війни. І там треба було представитися - як тебе звати, звідки ти, ось.

І там була ціла група, людей чи не 20, а я була ніби остання. І ось усі так кажуть, а там більше половини групи з України, а я остання така, типу - я з Росії. І ніби я починаю вимовляти це слово, а модератор, який був, він просто мене перебиває і починає якусь іншу тему. 

Я... я сиділа, я просто настільки оніміла від усього цього, бо мені було дуже ніяково. Я не знала, як спілкуватися з людьми, з українцями, бо я нібито з Росії, я, загалом, як така представниця країни-агресора. Але при цьому я знаю, я ж... ну, не я ж нібито нападала. Це не я особисто. І начебто я, загалом, не така вже й погана людина, напевно. Ось, і це така суміш, і плюс це ще нібито німецькою, і те, що тебе перебивають, ніби ти якась не така, ну, я так у думках це все оцінювала. Я просто, ну, там заняття тривало годину... я не могла нічого сказати, бо я просто сиділа в якомусь такому повному ступорі, бо, ну, нібито я відчувала себе якоюсь абсолютно зайвою людиною. І взагалі, типу, навіщо я прийшла, і навіщо я кудись лізу, ну, загалом, просто жахливо, було таке якесь відчуття відторгнення. 

Ось це відчуття, що тебе відштовхують на повну, ось. Потім я теж про це думала: мені ж треба вивчати німецьку, треба ходити, ну ніяк не сховаєшся. Не будеш сидіти „в хатинці“, і тобі все одно доведеться спілкуватися з цими людьми. Ну, і ось тоді я якраз зрозуміла, що я не можу змінити країну в якій народилася, свою, так би мовити, ну, таку ідентичність, яка мене сформувала. Я можу скоріше вплинути на те, що зараз, і на те, що буде в майбутньому, хоча б якось, і тому… Ну, загалом, я почала ходити на ці заняття, у цей мовний клуб на зустрічі, ось, і там з деякими хлопцями з України подружилася, і взагалі ми спілкуємося, і все класно.