Олег розповідає про те, як його російське походження впливає на його повсякденне життя від початку війни. Йдеться про почуття приналежності, відчуження та досвід того, як людину зводять до одного лише походження.
Олег:
Наша діаспора досить неоднорідна й розбіжна у поглядах на війну. Не всі росіяни однакові. Наприклад, є росіяни єврейського походження, які переїхали до Німеччини, вони здебільшого проти війни. А є росіяни німецького походження або „справжні“ росіяни, чия позиція неоднозначна. Але загалом, загалом ми насправді здебільшого проти війни. І в нашій православній парафії - це безперечно. Що я дійсно хочу сказати: політики приділяють нам, росіянам, занадто мало уваги.
Нас не залучають до процесу. Зовсім. У жодному аспекті. Будь то федеральні вибори, вибори до земельних парламентів чи місцеві вибори: ніхто не сприймає нас, росіян, як громадян.
Усе зосереджено на Україні. Нас відправили в кут, де ми завжди неправі, завжди винні. Скажу так: німці дуже люблять мати козла відпущення, і тепер вони просто передали естафету козла відпущення росіянам і почуваються цілком виправданими. А ми стоїмо в кутку й не маємо права нічого сказати. Бо все, що ми говоримо, - неправда.
На мою думку, українські ЗМІ також не беруть до уваги тих росіян, які виступають проти війни. Хоча, звісно, вони абсолютно праві в тому, що війна - це жахливо і, що Україна понесла багато жертв. Але вони кажуть: „Ми боремося проти росіян“. Чому б їм не сказати: „Ми боремося проти Путіна, проти путінського режиму“? Адже не всі росіяни є прихильниками цього режиму. У такому, вже тоталітарному суспільстві, нелегко виступити проти війни.
Контекст
Олегу 63 роки, він походить з Росії і живе в Німеччині з 1991 року. Завдяки своєму єврейському походженню він разом із родиною переїхав до Німеччини як біженець за квотою. Сьогодні він громадянин Німеччини і вже багато років працює в медичній сфері.
Олег вважає себе частиною німецького суспільства. Однак з початку війни він відчуває, що для багатьох людей його російське походження набуває більшого значення, ніж його особисті переконання. У цьому уривку він описує свої переживання, пов’язані з приниженням, ізоляцією та узагальненими стереотипами. На його думку, люди російського походження часто потрапляють під загальну підозру, а в політичних та медійних дебатах їх рідко сприймають як різноманітні та самостійні голоси. Хоча він засуджує війну, він часто відчуває, що його ототожнюють із російською державою та її політикою. Війна робить для нього видимим, наскільки приналежність залежить від сприйняття людей іншими і наскільки болісним може бути зведення людини лише до її походження.