Для Олега церква - це насамперед місце єдності. В цьому фрагменті мова йде про те, як у часи війни та невизначеності люди знаходять тут спільну опору.
Олег:
Що стосується ролі російської православної церкви: я вважаю, що треба розрізняти - а німецькі політики цього не розуміють, і ЗМІ теж цього не розуміють. Те, що московський патріарх відкрито підтримує Путіна та війну ще не означає, що він керує всім у нашій громаді тут, у Німеччині. Ззовні одразу лунають заклики: „Просто відокремтеся, від’єднайтеся, звільніться від цього“. Але все не так просто. Якщо церква зробить це з дня на день, то, можливо, через два дні її вже не існуватиме. Влада часто цього не бачить, чи не хоче бачити. І це нас дуже засмучує, мене особисто також. У мене таке відчуття, що нашу громаду, нашу церковну спільноту, хочуть відсунути на другий план: не звертати на неї уваги, не допускати до церковних органів, не давати можливості повноцінно належати до них. І це відбувається не лише в церкві, а фактично в усіх сферах життя росіян тут. Мені це дуже прикро - наче ми всі злочинці.
Для мене моя парафія - це місце, де все трохи інакше. Туди ходять молитися, там не говорять про політику.
Коли почалася війна, росіяни та українці стояли в нашій парафії пліч-о-пліч, плакали й молилися. І, власне, так залишається й досі.
Багато хто, можливо, не хоче цього визнавати, але це так. Звісно, ми обережно ставимося одне до одного. Як я вже казав: церква - це не місце, де займаються політикою. У Німеччині до цього іноді ставляться з нерозумінням.
З 2022 року громада також змінилася, вона значно зросла. До неї приєдналися росіяни та українці. У важкі часи люди просто звертаються до Бога. Їм потрібен якір, щось, за що можна триматися. Адже ми всі, так би мовити, невіруючі в літаку - доки він раптом не починає трястися.
І, звісно, у громаді відбувається багато спільних заходів. Наприклад, є мовна школа, літня школа, дитячий театр - загалом дуже багато всього для дітей. До того ж паломницькі поїздки, спорт, танці, власне, ми разом робимо все, що тільки можна.
Контекст
Олегу 63 роки, і він вже більше трьох десятиліть мешкає в Німеччині. Він має німецьке громадянство, але й досі відчуває себе пов'язаним з російською мовою, культурою та своїм походженням. Окрім роботи, важливу роль у його житті відіграє російсько-православна парафія. Там він відчуває єдність, надійність і знаходить місце, де люди підтримують одне одного навіть у скрутні часи.
В інтерв'ю Олег описує громаду як простір, який відрізняється від політичних суперечок за її межами. Хоча, на його думку, російськомовні люди часто потрапляють під загальну підозру, а церква дедалі частіше відчуває тиск та необхідність виправдовуватися, у громаді він бачить іншу картину: люди з України та Росії разом моляться, сумують і шукають підтримку. Солідарність тут проявляється не стільки в політичних закликах, скільки у спільній розраді, взаємній повазі та бажанні надати один одному надійну опору. Цей уривок виразно ілюструє, яке значення можуть мати такі спільноти для людей, які в кризовій ситуації шукають орієнтир, розраду та відчуття приналежності. Церква при цьому постає не стільки як політичний простір, скільки як соціальний і духовний якір, який об’єднує людей.