Коли прибули перші біженці з України, довелося за лічені години багато чого організувати. Для Інни цей час і досі є прикладом того, як люди можуть підтримувати одне одного, навіть якщо війна, власне, їх розділяє.
Інна:
Через два дні після початку війни мені зателефонував мій друг - лікар, який колись навчався в Україні і має там багато друзів, - до нього зателефонували ці друзі. Вони сказали, що щойно відправили свої сім'ї до Німеччини, тобто з України, і запитали, чи зможе вiн цим сім'ям допомогти? Вони подзвонять, і, ймовірно, через два дні вони вже будуть тут - 15 осіб: п’ять жінок, кожна з двома дітьми, і нам треба було знайти житло для 15 осіб.
Потім я стала шукати у Facebook, скрізь, через друзів, усі кинулися на пошуки, щоб щось знайти. Справді, багато людей допомагали.
Тоді готовність допомогти була настільки великою, що ми, тобто росіяни, німці, всі відреагували дуже швидко, і нам дійсно вдалося влаштувати цих 15 людей.
Вони прибули поїздом пізно ввечері, близько дванадцятої, і ми зустріли їх на Центральному вокзалі - п’ять сімей, які їх прийняли.
Спочатку вони ставилися до мене трохи з недовірою, мені довелося всіх їх обіймати і плакати разом з ними, ну, не те щоб я мусила, але це сталося само собою. Росіяни, які приїхали, теж усі хотіли допомогти - це було так по-людськи, і українцям теж не залишалося іншого вибору, адже вони не могли залишатися на вулиці з маленькими дітьми. Тож вони опинилися під опікою російських сімей.
Контекст
Інні під 60, вона живе в Німеччині з 1995 року. З власного досвіду вона знає, що означає приїхати в нову країну й бути залежною від чиєїсь допомоги. Завдяки багаторічним контактам із людьми з різних пострадянських країн, вона знайома з різноманітними формами взаємодопомоги. Коли перші біженці з України прибули до Німеччини, вона сама стала частиною численних волонтерських організацій.
Тут Інна згадує перші дні після початку повномасштабного російського вторгнення. У найкоротший проміжок часу потрібно було організувати житло, а також забезпечити підтримку й допомогу сім’ям біженців. Особливо важливим досвідом для неї стало те, що багато людей надавали допомогу - незалежно від походження чи громадянства. У цій критичній ситуації люди з України, Росії та Німеччини зустрілися не як представники різних груп, а мимоволі стали підтримувати одне одного. Цей уривок ілюструє, що солідарність часто виникає там, де практична допомога стає важливішою за походження чи політичні переконання, і люди беруть на себе відповідальність одне за одного, хоча війна, власне, їх розділяє.