Iнна:
У нас тут, у місті, багато років існувала група російськомовних людей, які грали в інтелектуальні ігри. Ми часто збиралися великим колом, і завдяки цьому утворилися різні менші групи. Ми всі добре знаємо одне одного. Але це трохи затихло, в тому числі з мого боку, бо в мене теж мало часу. А зараз у нас, мабуть, менше інтересу, через війну. Більшість у тій групі, як на мене, були досить прогресивними людьми. Я б сказала, що 80 відсотків — не путіністи. Але були люди, які мені неприємні, і тому я більше туди не ходила. Це також поступово затихло через коронавірус, адже в той час ми не могли так часто зустрічатися. Але потім почалася війна, і з того моменту минуло вже досить багато часу, відколи ми зустрічалися, через війну. Але зараз вони знову активні, принаймні, я так чула. Тільки якось це вже не моє.   

Деякі відносини всередині групи також були розірвані. Адже там були різні люди з різних країн колишнього Радянського Союзу, і з початком війни… ну, я думаю, у кожного була своя думка щодо війни.

Багато хто був проти, але були й такі, хто висловлювався на користь Росії. Для мене особисто було нестерпно спілкуватися в такій ситуації з такими людьми.

Так, я не хотіла, мені було неприємно, мені це було… ну, вся ця війна… На початку війни це було таке особисте… не знаю… це мене дуже глибоко вразило. Я не розраховувала, що ця війна взагалі можлива. І в той момент я мусила констатувати, що серед моїх друзів більше українців, ніж росіян. Ми раніше ніколи про це не замислювалися. А потім раптом це прояснилося.   

Війна була… це була трагедія. Принаймні такою вона була для мене, і частково також для людей навколо мене. І тому для мене було абсолютно неприйнятним, що хтось там якось висловлювався на її користь, ніби це якась справедлива війна, або що така, що, що…

Насправді були люди, як не дивно, розумні люди, які писали мені з Росії або які були тут. „Але ж так, це все кероване Америкою. Це навмисно так влаштовано, щоб щось…“. Така дурниця, справді! Це було нестерпно. Спочатку я ще намагалася дискутувати, переконувати. А потім просто припинила спілкування. Ось просто так. Назавжди. Так я втратила багатьох друзів у Росії, з якими дружила 40 років.

Я не думала, що розумні люди можуть так сильно піддатися пропаганді. Це було нелегко.