Зоя більше не могла терпіти життя під режимом Путіна і вже у 2017 році отримала можливість переїхати до Німеччини. Біль від внутрішнього та зовнішнього розриву з Росією вщухає лише поступово.
Зоя:
Коли почалася війна, нам було по сорок п’ять. Напевно, це був перший раз у житті, коли ми справді зрозуміли, що час не лікує, але час допомагає. Так, бо раніше теж траплялися якісь трагедії, раніше траплялися трагедії в житті, скажімо, у мене була трагедія — мама померла, коли я була маленькою, але це все вже давно забулося. І, напевно, найбільша трагедія в нашому житті до сьогоднішнього моменту – це був початок війни. Для нас це була справжня, це була просто найбільша трагедія в житті.
Перший місяць після початку війни ми взагалі не розуміли, як далі жити, задля чого далі жити, якщо твоя країна таке робить.
Це майже неможливо передати: відчуття безпорадністі, сорому, болю та повної незахищеності й спустошення. Навіщо далі жити, якщо все це сталося? Як викладати російську мову? Як узагалі говорити про Росію?
Минуло три роки, людина звикає до всього. Це все ще не зникло, але психіка пристосовується. І саме це виявилося найстрашнішим відкриттям: психіка справді здатна адаптуватися до всього. Потрібен лише час. І ось вона звикла. Якщо в перші місяці я не міг навіть слухати музику, то тепер усе інакше. Може, це звучить дивно, але внутрішній біль відійшов. Лишилася тільки порожнеча від того, що коїть твоя країна. Але для людської психіки, щоб жити далі, людині потрібно відчувати радість, знаходити щось світле і позитивне. Тому з часом ти поступово знаходиш щось, чому можна щиро радіти.
І ми отримали громадянство, тепер ми є ще й громадянами іншої країни. Нам подобається жити в цій країні, ми хочемо жити в цій країні, і ми хочемо зробити щось корисне для цієї країни. Це теж додає сил, тому що тебе тут прийняли, ти тут знайшов роботу, дім, ти тут влаштувався, і ще ти тепер вже офіційний громадянин цієї країни. І нам це теж дуже сильно допомогло, те, що ми тепер менше пов’язані з тим…
Контекст
52-річна Зоя родом з Росії і разом із чоловіком живе в Німеччині з 2017 року. Її виїзд був давно запланований і зумовлений переконанням, що під дедалі репресивнішим режимом Путіна у неї більше немає майбутнього на батьківщині.
В інтерв’ю вона розповідає, як вторгнення Росії в Україну сколихнуло її життя, незважаючи на фізичну та внутрішню відстань від Росії, і як вона намагається емоційно впоратися зі своїм бігством з Росії. Біль від внутрішнього розриву згасає повільно. Життя в Німеччині допомагає їй знайти нові сили.