Анастасія:
Я відчуваю всередині агресію, коли чую від росіян, від людей із червоним паспортом, щось на кшталт: „а чого це вони не хочуть говорити російською, вони ж знають“, або „а чому ми маємо щось відчувати…“. Оці постійні суперечки про те чи це спільна чи колективна провина, колективна вина, колективна відповідальність. І багато хто в правозахисній тусовці каже: „а чому я маю відчувати відповідальність, якщо я взагалі-то роблю все, щоб боротися з путінським режимом, із якого дива я маю відчувати свою відповідальність“.

А я думаю, що особистої провини ніхто не повинен відчувати, але відповідальність мають відчувати всі, хто має червоний паспорт, незалежно від того, скільки тобі було років, коли Путін прийшов до влади.

Чи ти ще не народився, чи не міг голосувати. Просто тому, що колективна відповідальність — це єдиний шлях до усвідомлення того, що сталося у суспільстві. І там не може бути винятків. І від того, що я не живу в Росії або від того, що я боролася, я не можу зруйнувати цю спільну систему колективної відповідальності. У неї мають увійти всі. 

При цьому, якщо чую щось дуже негативне, якщо чую всі ці вислови про те, що… Я погано реагую на слово „росіянин“, бо це вся Росія, там дуже багато національностей, вони — росіяни. „Усі росіяни — свині“ і все таке інше. Я розумію, що це слабкість. Я розумію, що це відсутність здатності до рефлексії. Хтось, можливо, не може цього зараз робити через надто сильне емоційне навантаження. Хтось не здатний на це просто через відсутність IQ. Таке теж, напевно, буває. Я впевнена, що таке є. Але це все неважливо. 

Важливо, що ми будемо говорити про це, коли війна закінчиться. І лише після того, як ця колективна відповідальність буде повністю опрацьована, у наступному етапі росіяни зможуть говорити про те, що вони намагалися зробити проти війни.