Мілана розповідає про зустрічі, які змушують засумніватися у простих судженнях. У центрі уваги постало питання, коли слід висловлювати свою позицію, а коли спокій допомагає рухатися далі.
Мiлана:
Треба розуміти, де принципово акцентувати увагу на тому, що ми українці, яка у нас позиція, а де це абсолютно недоречно. Вона теж допомогла нам із квартирою, вона сама з Росії, багато в першу чергу допомагали росіяни, ті, хто тут уже жили. Ну, я не знаю, хотіли вони чи не хотіли, але допомагали, бо у них же була змога з нами спілкуватися, так? Ми приїхали, взагалі для мене мова була незрозумілою, я вивчала англійську, діти вивчали англійську, я вже сто років взагалі жодними іноземними мовами й не користувалася через те, що не було потреби. І, виходить, першими, з ким ти спілкувався, хочеш не хочеш, це були росіяни, і, ну, якби, наприклад, ми не погоджувалися на їхню допомогу, не відгукувалися, ну, я не знаю, наскільки б це було доцільно чи адекватно.
Ми переїхали до нової квартири, і в сусідньому під’їзді чоловік на п’ятому поверсі почав вивішувати величезний російський прапор.
Так, а потім сусіди нам розповіли, що в нього батько — єврей, мати — українка, вони приїхали з Казахстану, але він вважає себе росіянином. І ось чомусь він вважав, що, коротше кажучи, треба… Ну ось він був проти того, що українці приїхали, одним словом. І він вивішував ось цей російський прапор. І щоразу, я не знаю, чи він був удома, чи там чергував, чи що? І я, ну, там, йду з дівчинкою, вона така більш радикально налаштована, вона каже: „Дивись, каже, знову вивісив“. Я кажу - так людина, кажу, найкращим ділиться! Ну, що я можу зробити? Ну, якщо у нього це найкраще, він нас так вітає. Я кажу - дивись, він не лінується, щодня його вивішує і прибирає. Я кажу, помітив нас, ось розумієш? Я кажу, ну, приємно взагалі так. Ну, посміялися, пожартували.
Знову ж таки, це залежить від нашого ставлення. Я всім казала, що приїхала до Німеччини, щоб утекти від війни, і я не збираюся ні з ким… Так, можливо, моя позиція там є найрадикальнішою, але я не збираюся її відстоювати тут, у Німеччині.
Контекст
Мілані близько 50 років. Вона народилася в Росії, її батьки родом з України, і до свого бiгства вона жила з родиною на східній Україні, де війна вже з 2014 року становила повсякденність. У 2022 році вона приїхала з дітьми до Німеччини. Сьогодні вона працює з українськими біженцями і водночас намагається надати своїй родині необхідну підтримку в новому середовищі.
У цьому уривку Мілана описує прагматичну модель толерантності. Вона розуміє, коли важливо чітко відстоювати власну позицію, а коли наполягання на протиріччях не приносить результату. Оскільки після приїзду їй допомагали насамперед російськомовні люди, вона відкидає узагальнені судження. Навіть на провокації вона реагує не конфронтацією, а спокоєм і гумором. Цей уривок показує, що толерантність для неї означає не поступливість, а усвідомлене рішення, які конфлікти потрібно вирішувати, а які- ні.